Відмова пацієнта від медичного втручання

Ваш успіх – Наша відповідальність

Неоформлена відмова пацієнта від медичного втручання – це поле для виникнення конфлікту.

Ч. 3 ст. 43 Основ законодавства України про охорону здоров’я передбачає, що у разі відмови пацієнта від лікування, лікар має право взяти від нього письмове підтвердження, а при неможливості його одержання – засвідчити відмову відповідним актом у присутності свідків.

Форма такого письмового підтвердження законодавством не передбачена.
Способами оформлення відмови пацієнта від медичного втручання можуть бути:

підпис або запис в історії хвороби чи амбулаторній картці;
заява, яку вклеюють до історії хвороби;
окремий додаток до історії хвороби;
розписка пацієнта.

Однак найоптимальнішим варіантом є розробка окремих документів:

Інформованої добровільної відмови пацієнта від медичного втручання.
Акту про підтвердження відмови пацієнта від проведення медичних втручань за планом лікування (на випадок відмови пацієнта підписувати Інформовану добровільну відмову).

Незалежно від документу, пацієнта має бути поінформовано про діагноз, можливі ризики та ускладнення, прогноз розвитку захворювання у разі відмови від запропонованого лікування тощо.

Акт про підтвердження відмови пацієнта від проведення медичних втручань обов’язково складається в присутності свідків.

Кількість свідків законодавством не визначена, проте на практиці оптимальною кількістю є 2-3 особи.
Свідками можуть бути не будь-які особи, оскільки стан здоров’я пацієнта є лікарською таємницею та не може розголошуватись. Тому найкращим варіантом є залучення як свідків інших лікарів або осіб, запрошених самим пацієнтом (наприклад, родичів).

Окремим запитанням є відмова пацієнта від медичного втручання при ургентному випадку.

Ч. 2 ст. 43 Основ законодавства України про охорону здоров’я передбачає, що згода пацієнта на медичне втручання не потрібна лише у разі наявності ознак прямої загрози життю пацієнта за умови неможливості отримання з об’єктивних причин згоди на таке втручання від самого пацієнта.

Деталізація цього положення відсутня, що на практиці створює чимало конфліктів, зокрема, і судових спорів, оскільки Кримінальним кодексом України передбачена відповідальність за бездіяльність медичного працівника, якщо вона призвела до смерті пацієнта.

Одним з прикладів є справа «Арская проти України», яку 5 грудня 2013 р. розглядав ЄСПЛ. У цій справі сина заявниці було доставлено каретою швидкої допомоги в пульмонологічне відділення Сімферопольського протитуберкульозного диспансеру і госпіталізовано з діагнозами: лівостороння пневмонія; туберкульоз лівої легені; кровохаркання і легенева недостатність. Заявникові було прописано необхідне лікування, проте він відмовився від ряду процедур. Саме відмова від лікування погіршила його стан і призвела до його смерті.

В цій справі ЄСПЛ постановив, що мало місце порушення статті 2 Конвенції щодо позитивного зобов’язання держави забезпечити відповідне законодавство щодо охорони здоров’я.

Суд зробив висновок, що українське законодавство не дає змоги медперсоналу здійснити юридично правильний вибір при ургентних випадках внаслідок недосконалості законодавчих положень.